Do you still remember me?

1. Зранку перевіряв почту и бачив письмо від Лаура :"Hey Mark, Kia Ora from New Zealand. Do you still remember me? What's going on there? Where are you now. I'm coming to Vietnam in August and i hope to see you there.I really miss you and starry sky in South Africa. 9 years has been passed by since then, time flies, doesn't it? Write me soon".Який приємний ранковий сюприз ! після 9 років про мене ще нагадяють, й ще приїдуть в гости ! Спогади та дружба, майбуть, найбільш дорогоцінні в житті кожної людини.

2. Письмо нагадав мене про мій перший великий подорож свого життя до Південної Африки в 2000 коли було 16. Вже 9 років пройшли. Багато з них я не памятаю як звати, навіть як вони вигладяли тоді теж не можу нагадати але ті 21 дні проживав з ними ще залишаються свіжими в мене. 9 років тому в самий той час я готувався до свого подорожу в 1 ліпня, й як не дивно що зараз и теж готуюся до мого повернення додому після 6 років в Україні. 9 років - досить такий довгий період життя людини, пройшли як мерехтіння часу. Але в цьому короткому мерехтіння Я встиг багато чогось творити й немало з тих досвіду страшенно поменяли моє життя, теж и мої світогляди.
Я десь читав що в цьому жиитя кожна людина отримає однакову частину успіху але щастя у когось більше и хтось має менше, и цей елемент творить наші життя різними.И я вроді щасливчик що завжди маю більше щастя ніж інші.Вони не так багато щоб робити моїм життя зовсім в майонезі але у мене досить багато шансів пробувати різні речі в цьому житті, які приносили мені корисні досвіди та уроки життя. В своєму 25ому я розумію що :
the world is so big, and you are so small. Тут не про розмір а про те що we know so little, we see so little. В кожному миті скільки різніх заходів відбувають, скільки різніх речей якими люди занимаються а скільки з них ми бачимо своїми власними очамі. Але інколи ( чі досить часто) ми думаємо що вот ми все знаємо и вважаємо себе найрозуніними або центрамі планету.Декільки нещасливі видадки сталися и себе почувалися такими бідними й нещасними як все нещастя в світі попали в нас.Але чі знаемо або просто думаємо ли ми що в тому самому моменті люди десь в світі страждають багато чогось страшніші: хвороби, війни,голоду...Так ми бачимо тільки то що хочемо і закриваємо очі на інші. Й майбуть найбільший відкриття я для себе знайшов є те що треба побачити світ як найбільше та спробувати грати в різних ролях
Я розумію що
people are soooo different чи точніше every one is so unique. Таке відкриття старе ,як світ и ми всі того розуміємо.Але прямо зараз якщо прийде до нас чужа людина та робить все не по нашому то яка думка попадає в нас. Звичайно що" Ой як дивно, як ненормально навіть и тупий. Хто такий придурак. Що він собі думає" ось так ми судимо все, скажімо що ненавидимо подібності але всетакий теж не дуже любимо різноманість. Це просте розуміння допомагає мені жити легше, тобто я научився прийняти людей такі як вони є Звучить просто але дойти до того не так легко.
Я розумію
В цьому життя nothing is impossible. Ми завжи ( а може не так завжди) маемо fixed mind, типа "я ніколі такого не буду робити, або Я не можу ніколи або Ай без проблеми я можу робити " Але життя має скільки несподівання в ньому що завжи те що ми не чекаємо ставиться и ми від таких речей тільки "оффигенуємо" Тобто 100% не буває. There're always some percentage for the other possibility. Тому замкнути в межах неварто. Все може бути и бути не може все.Головне спробувати робити все !
я розумію що
у всіх випадках правда є найкращий варіанть. Інколи ми скажімо брехню не тому що боїмось правди а просто не хочімо щоб люди, які ті правді мають слухати, страждали. Але потім в якомусь моменті ті правді самі знайдуться. Ми робимо віди типа хіба так було, такого не робили або не сказали або зізнаємо все як є але вже пізно. Ми самі від наших правди страждаємо і інші від нас.Інноли бувають й "вайт лай" але все такий правда є правдою.

3.Щось я вже задумався вранку неділя але життя таке є: Неочіковані новини, випадкові радості,або непрємности але всеодно від них ми маємо більше бажання жити та чекати на сюпризи кожний ранок колі прокудаємося

ліхтарі

after a winter walk around Lviv and being inspired by the street lights

Я не памятаю колі було останій раз погуляв по своєму місті вночі,и вже не почуваюся дух міста на вулицях Львова як раніше. Єдиний що залишаєтся у мене є світло жовтенкого колору ліхтарів вночі. Скільки їх там було, не памятаю чі точніше не знаю, ніколи не рахував але враження про них зовсим ще свіже
Таке враження
Коли Бачив ігрушу Тедді Бер серед сотних таких сміття, які люди покинули навколо одного ліхтара. Такий міленкий Тедді Бер, хто ж був той безсовісний і покинув його тут. Біденкий Тедді Бер ! колись його может дуже люблять а зараз сам залишив на вулиці. А може Тедді був подарком якої дівчинки, яка отримала на свято від свього хлопця. И потім вони розділись і та дівчинка покинула свій подарок щоб швідше забути свього колішнього...Ця ідеа перша попала на моій думці. И раптом я себе спитав "чі я б те сме робив якби я був тією дівчиною. И загалом чі люди ще оцінують подарки кохання коли вже не разом?" И сразу після того Я так голосно сміхався бо думав що за думка така нонсенс. Може цей Тедді Бер іграшкою якої дитини яка вже вирісла и вонп просто покинула свої старі речі дитинства щоб купити щось нове. За звичай ми завжди так робимо. Старі речі не потрібні нікому.Може
Таке враження
Коли одної ночі, коли всі чемні дівчата мали бути дома и сплять, одна діачина стояла біле ліхтара."ну так як людина заробляє на життя" думав я. але як вона стояла...типа чекала когось и щось дуже самотно в кожному кроку вона ходила. Я не міг найти в собі силь щоб ходити ближче до неї але теж ніяк не міг не дивитися на неї..... Ми зовсім чужі люди, и кожний гуляє вночі з своєю цілю але може ми занаходимось в одній лінії самотьних людей.
Але мені сподобалось ці ліхтарі тільки в ночі бо вдень вони просто речі бездуші. И я не можу уявляти яке моє місто буде без цих ліхтарів вночі і їхих світла жовтенкого колору
И раз
Я бачив під цим світлом 2 закоханні дюди цілувалися. Таке враження що це світло жовтенкого колору не є ліхтар а Місяць. И їхні пристрасті н кохання а вогонь.... Я на них долго не міг дивитися бо щось болив в груді.... И раптом розумів що просто треба додати трошки світла жовтенкого колору в цьій реалності щою зробити ій нереалною.
И сразу я забув про Тедді Бера а цю проститутку... Єдиний що залишалось на моій думці КОХАННЯ...

Не думай, що ти йдеш дорогою, йди нею

Для себе, 25 річний хлопчик але ще хочу бути маленьким принцем

для свого слабенкого духу, який не так сильний як здаєтся

Пора за порою інколи так подібна на порядок кольору веселки, все проходять мимо так подібно до шляху мрії в чарівній казці. Сьогодні я повенувся додому після цілого дня погуляв по місті та відчувався самотьно у кожного вітру... Вже 25 років, 25 років, де зростання йде руку в руках з бажанням повернення до дитинства. Коли гуляв, я раптово знайшов деякі старі мрії десь у кутках якась невідомої вулиці.. Раптово я розумів що чім більше ми зростаємо, тим менше стають наші мрії.

Я ще пам'ятаю ці старі дні, коли я читав про Ремі і його поїздки, і мою мрію бути Моряком, щоб блукати через море, щоб зустрічати світанок на морі з хвилями навколо кожного ранку. Я виріс трішки, це була мрія про гори. Висока гора, найвища з всіх, яка можуть блокувати сильний вітер океанів.

Приблизно 6 років, всі подорожі є як спалах часу, повного відповідальності, яка не випускає мене в нон стоп кругі роботи і навчання i має ніколи ( як сьогодні), щоб подумати про що-небудь. так, всі ці речі - завжди причина, і найкраще пояснення тих, хто має час для все і водночас не мае часу для нічого.

Ранше татко завжди запитав мене, коли зибрав мене з школи- Синок,додому або куди ще?
- куди завгодно
- куди?
- куди-небудь, але не додому!

Я виріс, я боюся відчуття бути у вузькій кімнаті, щоб вітати кожне клацання повільного годинника і всі такі звуки, дзвонячи електричного уболівальника, ПК .... Чі цігани коли-небудь своє прогулянки? Хто-небудь знає, як зупинити його бажання? ймовірно ніхтоІ тому таки кольори життя, які стоять перед моїми очима завжди надихне мене на дорозі. де є тисяч хреста, і будь-який перехід може повністю змінити життяЖиття в кінці кінців нон стоп подорож, тільки хтось більше любить стояти а хтось постійно рухати

а Ви ХТО???

Бывают дни когда хочу опустить руки
и нет ни слов, ни музыки, ни сил
В такие дни
я был с собой в разлуке
и никого помочь мне не просил
И я хотел уйти куда попало
закрыть свой дом и не найти ключа
но верил я не все еще пропало...
И спеть меня никто не мог заставить
Молчание начало всех начал
Но если плечи песней мне расправить
как трудно сделать так чтоб я молчал
и пусть сегодня дней осталось мало
и выпал снег а кровь не горяча
Я в сотый раз опять начну сначала

"Вся жизнь игра, а люди в ней актёры"

І це дійсно так. А якщо задуматися, хто ти такий?.. Ти той, ким хочеш бути, тоді, як же вираз бути собою... А де я? Що я? Хто я? Я лише той, ким хочу бути... Я можу в будь-яку секунду стать іншим. Цим і пояснюється мінливість мого настрою і полярність моїх думок... Я просто не можу вибрати, ким саме я хочу бути...

Все так просто, але в світі стільки образів, стільки ролей, стільки життів - вибирай будь-яку, а ідеальній немає, і не буде... А як зрозуміти, яка роль краще для тебе, ближче до тебе, яким краще бути? А відповіді немає. Є тільки один вихід - бути різним.

Сумним і веселим, байдужим і уважним, тихим і центром уваги. Немає загальної моделі поведінки в різних ситуаціях... Яка ситуація - така і роль... А головне, що повинно бути присутньо у всіх ролях, так це упевненість в собі. Тоді точно ніколи не програєш, хоча б зовні, а усередині себе ніколи не заважає зробити висновки. Ось такі думки приходять в мою голову....

СМС

смс ми говоримо. По смс ми допомогаємо. По смс ми дружимо и сваримося.По смс мы навіть любимо. По смс мы даже розлучаємося...Може по смс, в скором часом, ми будемо помирати...... А потім по смс ми будемо народитися...Під звуком вібрації ми просипаємося... Радуємося и засмучуємося...Ми не знаемо, але ненавидимо людину, яка говорит нам: "ваш Абонент знаходиться поза зоном досяжності або тим часово не доступен; перевозните пізніше"

всё может быть и быть всё может

лишь одного не может быть -

не может быть и быть не может

того, чего не может быть!
Не забувай що життя занадто коротке, щоб носити ще й довгу спідницю. Але може и я сам забув що всё может быть и быть всё может,лишь одного не может быть - не может быть и быть не может
Вот таке життя, така логіка и куди ми звіси підемо? дивно але таке правильно Ми любимо тих, хто Нас не любить, і губимо тих, хто любить Нас!
Хіба це не дурне? Може
А може це просто природно? Теж варіант
В кінці кінців все може бути а бути не може все....Ось коло нашого життя